Понеділок, 18.06.2018, 19:50
Гарасимівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна Каталог статей Реєстрація Вхід
Гарасимівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Тлумацької районної ради Івано-Франківської області
Меню сайту

Категорії розділу
Статті про освіту [4]

Ікона дня
Гарасимів

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
ЗНО-корисні лінки
Кнопка Кнопка Кнопка Кнопка Кнопка

Наша адреса
78051
Івано-Франківська обл.
Тлумацький район
с. Гарасимів
вул. Українська, 44-а
тел. (03479) 48231

grshkola@meta.ua
Цей день в історії
Шкільне життяПам’ятай про КрутиОсвітній портал MyReferatik HISTORY11 Каталог україномовних сайтів Пиши українською [Vox.com.ua] Портал українця
Банер
Банер
Головна » Статті » Статті про освіту

Куди ми йдемо?
Управління школою: європейські реалії та українські перспективи

Нині важко передбачити, хто з міністрів освіти визріє до потреби виступити каталізатором шкільних реформ європейського типу

Більше двадцяти років свого незалежного статусу Україна в особі вищих керівників декларує політичний вектор у напрямку до Європейського Союзу. Це означає, що і українська шкільна освіта з 90-х років нібито «приміряє» на себе базові європейські стандарти.

Численні подорожі за кордон керівників освітніх структур, учителів та учнів, участь у міжнародних проектах дали розуміння того, що країни Європи мають різні навчальні програми та системи оцінювання знань, розбіжності в системах управління школами та їхньому фінансуванні. Але, з іншого боку, прийшло усвідомлення того, що діють певні спільні закономірності та тенденції, розуміння яких допоможе мінімізувати ризики на шляху до пошуку стандартів української школи. На жаль, українські реалії скоріше нагадують винахід суто національного велосипеда з квадратними колесами та рулем десь на рівні заднього багажника: їздити якось можна, але дуже незручно.

Спробуємо тезово визначити основні спільні риси, якими характеризується європейська шкільна освіта.

• Державна вертикаль управління школами максимально спрощена (наприклад, у компетенції центральної влади Австрії або Франції знаходяться старші профільні школи; початковими школами опікується місцева влада або місцеве самоврядування). В управлінні школами вагому роль відіграють територіальні громади та шкільні ради.

• У більшості країн Євросоюзу старша школа не є обов’язковою та, на відміну від початкової та основної шкіл, відноситься не до соціальної, а до економічної категорії.

• Мають місце економічно обґрунтовані норми забезпечення Державних стандартів освіти, причому фінансуються не заклади освіти, а «освітній кошик» кожного учня. В деяких країнах використовується так званий «освітній ваучер», коли батьки своїм вибором впливають на обсяги фінансування кожної школи.

• При наявному різноманітті підходів до фінансування шкіл загальна тенденція — збільшення автономії шкіл, делегування школам більших повноважень. Найчастіше застосовується модель прийняття рішень щодо принципів розподілу шкільних фінансів директором спільно зі шкільною радою, так званий «школобазований менеджмент».

• Типи шкіл найчастіше пов’язані зі ступенями освіти (наприклад, у Польщі всього три типи шкіл: початкова, основна — гімназія, старша — ліцей). Початкові школи, як правило, територіально відокремлені від основних. Кількість шкіл у кожній адміністративно-територіальній одиниці мінімізована, школи укрупнені.

• У переважній більшості європейських країн, поряд з основною кількістю публічних шкіл, які фінансуються тільки з бюджетів різного рівня, наявний деякий відсоток приватних та конфесійних шкіл, що фінансуються за кошти батьків або церкви, але частково підтримується і державою.

• Законодавча база шкільної освіти спрощена від підзаконних актів та однозначна. Невиконання законів щодо освіти є практично неможливим.

• За науково-методичне забезпечення шкіл, як правило, відповідає вища освіта, університети. Академій педагогічних наук, які фінансуються з держбюджету, не існує. Школи не займаються інноваційною діяльністю. Проведення уроків технологічно структуровано у відповідних підручниках та посібниках.

• Відсутні планові перевірки шкіл правоохоронними та контролюючими органами (прокуратура, поліція, санітарна інспекція, технічна інспекція праці, фінансова інспекція). Школи працюють у правовому полі і відповідають безпосередньо перед законом. Відсутнє оперативне керівництво школами «зверху» шляхом телефонограм та щомісячних оперативних нарад.

• Школи, як правило, не виконують соціальних функцій і не несуть відповідальність за харчування та медичне обслуговування учнів, їхнє оздоровлення. Навчальні заклади не займаються обліком населення шкільного віку, зокрема — обліком дітей з соціально незабезпечених сімей.

• Ініціатива та фінансування фахової перепідготовки вчителів найчастіше покладені безпосередньо на школи або самих учителів.

• Використання тих чи інших підручників є питанням, яке вирішує учитель, школа. Придбання їх — справа або власного кошторису школи, або безпосередньо батьків.

• До функцій школи не входить так звана виховна робота. Відсутні посади заступника директора з виховання та вихователя, не створюються плани виховної роботи тощо. Взагалі, за виховання учня відповідає його сім’я .

• Директор школи захищений дипломом та контрактом (як правило, укладається на п’ять років). Умовами продовження контракту є наявність у керівника лідерських рис, володіння шкільним менеджментом, представлення концепції розвитку школи на наступний період.

Співставлення цих факторів з українськими реаліями дає підстави зробити наступні висновки.

• В нашій державі мають місце деякі тенденції до децентралізації управління школами, в тому числі — до децентралізації шкільних фінансів. Водночас домінує командно-адміністративна багатоярусна «піраміда» управління шкільною освітою з окремими маловпливовими елементами громадського самоврядування.

• Органи управління освітою не надали школам статусу реальної юридичної особи — суб’єкта цивільного та господарського права, хоча законодавством це передбачено. Тому фактично нормативно-правовий статус школи на даний час є невизначеним.

• Розподіл окремих повноважень між центральною владою, регіональною та місцевими органами розмитий. Так само розмиті повноваження місцевої влади та місцевого самоврядування. Школи одного ступеня (наприклад, старші школи) можуть бути підпорядковані районній раді, районній адміністрації, міській раді, міській адміністрації, обласній раді, обласній адміністрації, міністерству.

• Типи навчальних закладів шкільної освіти не оптимізовані (закон визначає одинадцять типів). Аналогічно не оптимізована мережа шкіл. Початкові школи, як правило, не відокремлені від основних, профільні старші школи, як правило, не відокремлені від основних та початкових.

• У фінансуванні шкіл збоку держави мають місце методи планово-адміністративного розподілу ресурсів, що залишились у спадок від іншої держави (СРСР): відшкодування витрат, планування «від досягнутого рівня» і тільки в розрахунку на поточний фінансовий рік. До цього додались жорсткі фінансові рамки, дефіцитність шкільних бюджетів, що змушує керівників шкіл залучати батьківські інвестиції.

• Школи надають додаткові позаосвітні соціальні послуги. Такі послуги фінансуються переважно з бюджетів на освіту, тому щорічна статистика відсотка ВВП на освіту насправді завищена.

• Приватні школи складають менше ніж 1% загальної кількості шкіл, а щодо учнів — близько 0,1% кількості школярів України. Державні субвенції для учнів приватних шкіл відсутні.

• Соціальний статус учителя та керівника школи низький. Гендерне співвідношення неефективне. Правовий супровід шкіл практично відсутній, освітня профспілка відіграє другорядну роль у соціальному захисті педагогічних працівників.

Прогноз щодо найближчих основних тенденцій розвитку шкільної освіти.

• Суттєвий перегляд законодавства про освіту; можливо, прийняття Освітнього Кодексу на зразок Сімейного, Житлового, Цивільного тощо.

• Розробка обумовлених Державним стандартом ЗСО та державними санітарними нормами економічних нормативів фінансування («освітнього кошика»).

• Частина шкіл, за їхнім власним бажанням буде переведена за межі адміністративно-планового управління на автономне ресурсно-економічне.

• Система підручникотворення буде демонополізована і частково переведена на кошти батьків.

• Районні науково-методичні центри будуть повністю виведені з підпорядкування відділів освіти та структурно ввійдуть до складу обласних інститутів післядипломної освіти або педагогічних університетів.

• Продовжиться так звана «оптимізація» мережі шкіл; малокомплектними залишаться виключно початкові сільські школи. Міські школи будуть поетапно реорганізовуватися в бік укрупнення відповідно до ступенів освіти. Частина ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл, які не відповідають своєму типу, будуть перепрофільовані.

• Старша профільна школа буде знову трьохрічною (10-12-й класи). Тривалість навчання в початковій школі буде збільшена до 5-ти або 6-ти років.

• Поступово посилюватиметься громадський контроль за діяльністю шкіл з боку батьківських рад, ЗМІ, громадських організацій.

• Приватні школи отримують законодавчу підтримку часткового бюджетного фінансування та унормування щодо них податкової політики.

• В регіонах продовжаться процеси спрощення державної вертикалі управління школами. Функції централізованих бухгалтерій управлінь освіти будуть поступово видозмінені з тенденцією до відокремлення цих бухгалтерій від управлінь освіти для комплексного автономного обслуговування шкіл.

Нині важко передбачити, по-перше, хто з міністрів освіти визріє до потреби виступити каталізатором зазначених реформ європейського типу; по-друге, чи будуть готові до розуміння та, відповідно, підтримки прем’єр, сесійна зала Верховної Ради; по-третє, коли це може відбутися? Але впевнений, що це станеться у найближчі 5-10 років.

Ю.В.Шукевич,
голова ГО «Асоціація керівників шкіл м.Києва»

За матеріалами: education-ua.org
Категорія: Статті про освіту | Додав: адмін (19.04.2014)
Переглядів: 232 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Copyright MyCorp © 2018